Бюджет та громадськість

Житло – не офіс, чи черговий недолік законодавчої техніки

06.10.2011р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до статті 6 Житлового кодексу Української РСР» (№ 3825-VI), яким передбачено внесення змін до ст.6 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК УРСР) щодо визначення житлової та загальної площ об’єкту житлової нерухомості. Водночас крім цих змін було сформульовано по іншому ще одне законодавче положення, яке має дуже суттєве значення для реалізації права власності. А саме відповідно до запропонованої редакції ч.1 ст.6 ЖК УРСР (друге речення) надання приміщень у житлових будинках для потреб виробничого характеру забороняється.

Це норма викладена по новому, порівняно з попередньою редакцією, а також суперечить положенням Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), в ч.1 ст.383 якого зазначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (а не з метою «виробничого характеру», як це запропоновано в новій редакції ст.6 ЖК УРСР). Варто зазначити, що законодавець вже не вперше застосовує такий прийом законодавчої техніки, відповідно до якого загалом зміни стосуються регулювання одного виду відносин, а між іншим (окремим реченням або в прикінцевих чи перехідних положеннях) зміни вносяться до тих норм, призначення яких не зовсім узгоджується з загальною метою законопроекту. Наприклад, Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2011р. було внесено зміни до процесуальних кодексів, зокрема, щодо документів, які посвідчують повноваження представника, щодо порядку та строків апеляційного оскарження, строків касаційного оскарження тощо, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011р. у прикінцевих положеннях було внесено зміни до кількох законодавчих актів щодо порядку та розміру соціальних виплат окремим категоріям громадян.

Варто зазначити, що ні у пояснювальній записці до законопроекту «Про внесення змін до статті 6 Житлового кодексу Української РСР», ні у висновках Головного науково-експертного управління чи відповідного профільного комітету Верховної Ради України (далі – ВРУ) навіть не згадується про вищезазначені зміни щодо можливості використання житлового приміщення для інших (не пов’язаних з проживанням) потреб. Метою прийняття законопроекту є ліквідація прогалини чинного законодавства України щодо визначення понять житлової площі об’єкту житлової нерухомості та загальної площі об’єкту житлової нерухомості (п.2 Пояснювальної записки до вказаного законопроекту). Крім того, в самій назві законопроекту (і зрештою прийнятого ВРУ закону теж) чітко ідентифікується зміст вказаних змін – Закон України «Про внесення змін до статті 6 Житлового кодексу Української РСР (щодо визначення житлової та загальної площ об’єкту житлової нерухомості)».

Недоліки законодавчої техніки проявляються у тому, що прийнята редакція ст.6 ЖК УРСР суперечить ч.1 ст.383 ЦК України, а також аб.3 ч.2 ст.4 ЦК України, де зазначено, що якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Вимог цієї норми не було дотримано при прийнятті вказаного законопроекту, натомість помилково у Пояснювальній записці вказується, що положення поданого законопроекту не потребують прийняття змін до інших діючих законів.

Якщо б Президент України не наклав вето на цей закон, то виникла б колізія у правовому регулюванні, оскільки ЦК України не допускає використання житлових приміщень для промислового виробництва, а ЖК УРСР – для потреб виробничого характеру, які, до речі, не конкретизуються законодавцем.

Більше того, пропонована норма не узгоджується із загальними засадами здійснення права власності, визначеними ст.319 ЦК України, відповідно до яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, але при цьому зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства та не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі; а держава не втручається у здійснення власником права власності.

Заслуговують також на увагу аргументи, наведені Президентом України, при накладенні вето на вищезазначений закон. Зокрема, як зазначено у Пропозиціях Президента України запровадження заборони надання у житлових будинках приміщень для потреб виробничого характеру може призвести до вимушеного припинення підприємницької діяльності суб'єктами малого та середнього бізнесу, які найчастіше використовують для здійснення підприємницької діяльності такі приміщення для розміщення перукарень, пунктів ремонту одягу, взуття, приватних нотаріальних контор тощо. Тому заборона надання приміщень у житлових будинках для потреб виробничого характеру, яка запроваджується Законом «Про внесення змін до статті 6 Житлового кодексу Української РСР» (№ 3825-VI), завдасть істотної шкоди малому та середньому бізнесу, не відповідає державній політиці, спрямованій на розвиток малого та середнього підприємництва, перетворення його на дієвий механізм розв'язання економічних і соціальних проблем.

Слід також зазначити, що в інших положеннях ЖК УРСР передбачена можливість надання нежилих приміщень в жилих будинках для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (частина четверта статті 4, стаття 186). Таким чином, у ЖК УРСР закладаються правова невизначеність та внутрішня суперечність, що на практиці може спричинити порушення конституційних принципів верховенства права, рівності і справедливості, з яких випливає вимога визначеності, ясності та недвозначності правової норми. Більше того, відповідно до ч.1 ст.320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Президент України звернув увагу лише на створення вказаним законом перешкод для здійснення малого та середнього підприємництва, але не навів жодної мотивації щодо створення перешкод у здійсненні права власності.

На нашу думку, не можна приймати вказані зміни до ЖК УРСР, оскільки це порушуватиме засади здійснення права власності, визначені ЦК України як основним актом цивільного законодавства. Межа права, в даному випадку права власності на житло, проходить там, де розпочинається право іншої особи. Якщо житлове приміщення використовується, наприклад, під офіс, працівники якого приходять зранку на роботу, ввечері йдуть додому, це навряд чи створюватиме незручності мешканцям сусідніх квартир. Або якщо власник вирішив попрацювати вдома – це теж слід вважати нецільовим використанням приміщення, оскільки житло використовується виключно для проживання. Обмеження, встановлене ЦК України (щодо неможливості використання житлового приміщення для промислового виробництва) є цілком достатнім та справедливим, виходячи з призначення житла. Натомість виробничий характер, як обмеження запропоноване законодавцем, не відповідає сьогоднішнім реаліям, оскільки це оціночне поняття може тлумачитися досить широко і значно обмежуватиме правомочності власника. Вважаємо, що власник житла має право використовувати в установленому законом порядку належне йому житло для провадження господарської діяльності, крім промислового виробництва, та іншої не забороненої законом діяльності.

Більше того, саме ЦК України як основний акт цивільного законодавства покликаний регулювати майнові відносини загалом та відносини власності зокрема, тому саме в ЦК України повинні бути встановлені межі здійснення права власності, в тому числі межі здійснення права власності на житло. Не варто також забувати, що ЖК УРСР прийнято ще у 1983р., тому багато його положень, в тому числі засад, які в ньому сформульовані та якими слід керуватися при регулюванні житлових відносин, вже застаріли. Призначення ЖК УРСР (а в подальшому – і нового ЖК України) – це регулювання відносин найму житла державного чи комунального житлового фонду, регулювання відносин, пов’язаних з наданням соціального житла громадянам, але аж ніяк не регулювання відносин власності, які вже врегульовані ЦК України.

Отже, власник житла має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його лише для промислового виробництва.

Леонід Тарасенко, Центр громадської адвокатури

Синдикація

RSS-матеріал

Вхід

Зараз присутні

Зараз присутні 0 користувачів та 2 гостя.