Бюджет та громадськість

Ліс як об’єкт права власності

Ліси займають важливе місце серед природних ресурсів. Вони є потужним природним регулятором водного балансу й клімату, виробниками кисню, надійним засобом охорони ґрунтів від ерозії, нейтралізації шкідливих впливів виробничих викидів у довкілля. Ліси мають і велике народногосподарське значення, завдяки їм отримуємо, зокрема, будівельний матеріал й промислову сировину, дикорослі плоди, ягоди, лікарські рослини тощо. Однак ліси є дуже чутливими до антропогенного навантаження. Ігнорування репродуктивних властивостей лісу, необґрунтоване лісокористування здатні завдати йому великої шкоди. Зокрема, в Україні хибна практика планування екстенсивного лісокористування призвела до значного виснаження лісів, зниження загальної продуктивності їх ценозів, погіршення товарної структури лісосічного фонду.

Сучасний екологічний стан лісів зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючим техногенним навантаженням, що порушує природну стійкість і середовищноформуючі функції лісових екосистем. На це звертає увагу Шершун С.М., який додає, що з урахуванням зазначених обставин в Україні формується лісове законодавство, основними завданнями якого є, зокрема, збереження якісного стану лісів, забезпечення раціонального використання лісових ресурсів. Проте на сьогодні це законодавство певною мірою застаріло, потребує приведення у відповідність із сучасними потребами практики, узгодження з актами законодавства, що регулюють цивільні, земельні та інші суспільні відносини. Особливого значення набуває забезпечення ефективного еколого-правового регулювання лісокористування. Адже, незважаючи на те, що у лісовому законодавстві декларується збереження за лісами виконання переважно екологічних функцій, залишаються актуальними проблеми збільшення лісистості території у природних зонах до оптимального рівня, поліпшення якісного складу лісових насаджень, нарощування природоохоронного потенціалу лісів, збереження їх біологічного різноманіття, підвищення стійкості лісових екосистем до впливу негативних факторів середовища. Вирішення цих проблем потребує поряд із відповідним науковим, технологічним, організаційним, економічним й правового забезпечення1].

Загалом ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

Необхідно звернути увагу, що до лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Ліси як специфічним об'єктом права власності. Про це йдеться у лісовому законодавстві. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси відповідно є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Ліси в Україні можуть перебувати і у приватній власності. Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Громадяни та юридичні особи можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб. Право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації. Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку.

Водночас ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Слід відзначити, що експерти звертається увага на необхідність удосконалення правового регулювання надання громадянам та юридичним особам у власність земельних ділянок лісового фонду. Зокрема, на думку Шершуна С.М., на законодавчому рівні слід установити порядок надання у приватну власність земельних ділянок деградованих і малопродуктивних угідь для залісення, який має передбачати наявність у відповідних суб’єктів певної освіти, досвіду роботи у лісовому господарстві, можливість залучення до здійснення відповідних робіт підготовлених спеціалістів, організувати належне матеріально-технічне забезпечення заходів із залісення, а також визначати умови відчуження таких земельних ділянок, режим використання відповідних земельних ділянок тощо[2].

На даний час ліс характеризується, насамперед, як природний ресурс. Разом з тим подальше зниження ролі майнової характеристики лісу не створює, на думку Сасова О.В., необхідної нормативно-правової бази для підвищення ефективності охоронної діяльності у цій сфері, як і для усунення стійкої тенденції до скорочення лісових ресурсів, а відтак засвідчує необхідність пошуку нових моделей правового захисту лісу. Не є вдалим і вирішення цього питання у діючому законодавстві. Визнання лісу тільки природним ресурсом, або навпаки тільки майном, звужує зміст цього поняття та не сприяє організації охорони лісу від злочинних посягань на відповідному рівні. У цьому випадку взагалі не береться до уваги дуалістична природа лісу. Ліс в сучасних умовах – це майно й природний ресурс одночасно, або якщо більш чітко визначитися з цим поняттям, природний ресурс, якому притаманні майнові властивості. Не можна штучно відокремлювати майнові (речові) та природні складові поняття лісу, як соціалізованого природного ресурсу. Таким чином, через більш жорстку охорону лісу як майна, в сучасних умовах, можлива й більш ефективна та адекватна охорона лісу як природного ресурсу. Тобто пріоритетною є майнова характеристика лісу. Ліс розглядається як невід'ємна складова довкілля, що створює безпечні та необхідні для людини умови життя й діяльності, можливості для оздоровлення й відпочинку. Закріплюючи вказані положення в Конституції України як права людини і громадянина (ст. 50), держава вимагає від кожного члена суспільства “не заподіювати шкоду природі” (ст. 66), а також проголошує своїм обов’язком “забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України” (ст. 16 Конституції України). Проте існуюче законодавство та рівень контролю за його дотриманням не створюють всієї повноти умов для попередження деградації основних природних ландшафтів, нищення й забруднення лісів як найпотужнішого фактора, що стабілізує на певному рівні структурно-функціональну організацію природних систем, посилює їх стійкість щодо різнорідних антропогенних впливів. Цією обставиною обумовлюється необхідність розробки детальніших адміністративних, цивільних і кримінально-правових норм з охорони навколишнього природного середовища[3].

Ці позиції є важливими з огляду на практику прийняття незаконних рішень про передання у власність лісових земельних ділянок. Наприклад, частина великого лісового масиву в Ніжинському районі, площею в чотири з половиною гектари із шістдесятирічними деревами, було безоплатно передано в приватні руки. Ніжинська міжрайонна прокуратура порушила щодо тих, хто дозволив таку приватизацію, кримінальну справу. Як випливає з матеріалів, наданих прокуратурою, цій безплатній приватизації певним чином сприяла давня юридична «нічийність» цієї ділянки лісу. Набагато більша його частина розташована на території Носівського району, де ним розпоряджається місцеве райагролісництво. І тільки порівняно невеликий обсяг — чотири з половиною гектари — росте на території сусіднього, Ніжинського, району. Окремі ж лісгоспи у місцині, де площа лісу складає менше п’яти гектарів, не створюють. Була ця частина лісу державною, але на місцевому рівні ніби й нічийною. До недавніх пір. Поки не знайшлися люди, які допомогли місцевому фермерові його приватизувати[4].

Подібні спірні ситуації виникають і в інших регіонах України. Зокрема, інколи складно зясувати, хто ж є власником лісів, оскільки не проведено чіткого розподілу земель (в тому числі з лісами) державної та комунальної власності, земель окремих сільських рад, що стає приводом для суперечок, які досить складно вирішити[5].

Слід додати, що, на думку експертів, оренда землі (в тому числі лісів) є більш гнучкою правовою конструкцією використання земельних ресурсів порівняно з постійним землекористуванням, або з відчуженням лісів у приватну власність[6].

Отже, ліси є специфічним обєктом права власності, яке інколи досить складно реалізувати, оскільки ліс є тим ресурсом, який постійно перебуває під посиленою увагою збоку недобросовісних набувачів.

Леонід Тарасенко,

Центр громадської адвокатури

[1] Еколого-правове регулювання лісокористування в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / С.М. Шершун; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2005. — 20 с.

[2] Еколого-правове регулювання лісокористування в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 [Електронний ресурс] / С.М. Шершун; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2005. — 20 с. — укp.

[3] Кримінально-правова охорона лісу: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / О.В. Сасов; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2002. — 19 с.

[4] Чий ліс? Нічий, забирайте! Галчин О., Чусь Н. http://zahvat.ua/chijj-lis-nichijj-zabirajjte.html
[5] То все-таки чий же ліс? Пукас Л. http://radyvyliv.net/socium/701-to-vse-taki-chiy-zhe-ls.html

[6] Юридичні гарантії права природокористування: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / М.К. Черкашина; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. — Х., 2008. — 20 с.

Синдикація

RSS-матеріал

Вхід

Зараз присутні

Зараз присутні 0 користувачів та 2 гостя.