Бюджет та громадськість

Соціальна несправедливість державної політики або скільки ще порушуватимуться соціальні права громадян

В Україні налічується 18 млн. пільговиків за соціальною ознакою. Ці дані оприлюднені державою у Стратегії упорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян до 2012р. Крім того, пенсіонерів в Україні є близько 11 млн. осіб, а ще понад 3 млн. громадян користуються пільгами за професійною ознакою.

Звичайно, багато громадян належать до кількох категорій пільговиків, але це не усуває масштаби проблеми – проблеми непослідовної соціальної політики держави. Загалом вищенаведені цифри свідчать про те, що близько 40 % населення України користується різного роду пільгами. Це зумовлює необхідність здійснення продуманої соціальної політики, оскільки така зачіпає практично половину мешканців України. Державі слід виважено підходити до вирішення питань, пов’язаних з реалізацією соціальних прав громадян. Послідовність у реформуванні соціальної системи загалом і системи пільг зокрема визначається наявністю певного плану заходів (дій), етапів реформування тощо. Таким планом може бути Стратегія упорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян до 2012 року, що затверджена постановою КМУ, та Національний план дій щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014рр., затв. Указом Президента України. Варто зазначити, що цілі та завдання щодо реформування соціальної сфери у вищезазначених актах співпадають. Президент України наприкінці листопада 2011р. визнав, що реформування системи пільг є одним з пріоритетних напрямків діяльності держави, однак також констатував, що Національний план дій за 2011р. виконується неповністю. З точки зору дій влади, не можна стверджувати, що органи державної влади діють непослідовно при реалізації державної політики, оскільки навпаки – простежується чітка узгодженість дій законодавчої так виконавчої влади, зокрема, Верховна Рада України приймає закон, яким надає право Кабінету Міністрів України встановлювати порядок і розмір окремих соціальних виплат (наприклад, чорнобильцям, афганцям, дітям війни тощо), і уряд одразу встановлює такі розміри. Однак така узгоджена позиція влади не відповідає інтересам багатьох категорій громадян. Причинами таких дій влади є потреба у значному фінансуванні соціальної сфери та великий обсяг заборгованості по соціальних виплатах (за різними підрахунками сума, яку повинна сплатити держава «пільговикам» згідно рішень судів становить від 130 до 160 млрд. грн.). Незрозуміло, чому зменшення витрат держбюджету здійснюється за рахунок соціальної сфери, адже можна знайти інші джерела надходжень або за рахунок іншої сфери можна зменшити видатки. Фінансування соціальної сфери – не є пріоритетом для держави, і соціальна сфера фактично стає «крайньою», яку можна недофінансовувати або взагалі урізати фінансування. Такі дії влади – це найпростіший шлях вирішення проблеми з усіх, які можливо обрати. При цьому соціальна сфера настільки велика, що влада може перебирати категорії мало захищених громадян, у яких можна безшумно забрати право на отримання соціальних доплат, гарантій, компенсацій, пільг. Наприклад, обмежили соціальні виплати «чорнобильцям», отримали акції протесту, повернули соціальні доплати. Не вийшло з цією категорією, питання – хто наступний. Влада визнає, що буде перерозподіл видатків, оскільки в держбюджеті є обмежена сума видатків на соціальну сферу, тому якщо додати «чорнобильцям», слід відняти в когось іншого, в когось, хто змовчить через свою пасивність. Дії влади щодо соціальних прав можна охарактеризувати як «гасіння пожежі»: проблема є, її одразу гасять на даний момент, але пізніше може бути сильніше возгоряння (приклад, акції протестів «чорнобильців»), хоча вже і зараз проблему усунуто, а що буде пізніше – буде вирішуватися пізніше. Також, як приклад, можна навести численні зупинення дії пільг та соціальних гарантій багатьом категоріям громадян законами про державний бюджет на певний рік, після чого (здебільшого всередині року) Конституційний Суд України констатував неконституційними такі положення закону, однак за півроку (до визнання неконституційним) влада мала право не виплачувати гарантовані законом соціальні виплати. Складається цікава ситуація: немає коштів в бюджеті – немає соціальних прав. На даний час реформа соціальних прав (пільг) не відбувається, є лише констатація неможливості виконання державою своїх функцій. Пільги, соціальні гарантії та доплати повинні надаватися лише мало захищеним верствам населення (тобто тим,хто цього явно потребує), і це задекларовано у вищезазначених Стратегіях, програмах реформ. Функцією пільг, соціальних гарантій та доплат є надання можливості певним категоріям громадян реалізувати право на достатній життєвий рівень. Саме таку позицію висловив Конституційний Суд України в одному з рішень по соціальних питаннях. Пільги – це не привілей, а можливість вижити. Але зараз влада нівелює основну функцію пільг, оскільки неспроможна фінансово витягнути її реалізацію, тобто наближається до банкрутства. Юридично пільги, соціальні гарантії та допомоги встановлені, але фактично «пільговики» позбавлені можливості їх отримати. До речі, не лише громадськість, а й органи влади звертають увагу на необхідність реформування пільг. Зокрема, як зазначає Рахункова палата у своєму звіті, діюча система державної допомоги не є орієнтованою на захист соціально вразливих верств населення, а це, у свою чергу, породжує соціальну нерівність та неефективне витрачання бюджетних коштів і енергоносіїв. Водночас виконавча влада не дослуховується до висновків контролюючого органу. Також доречно згадати про те, що наближається до завершення реалізація Стратегії упорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян до 2012р. Дана Стратегія реалізовується вже впродовж 2009-2011 років, однак виконано лише деякі підготовчі дії по реформуванню системи пільг, а саме – діє єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, проведено інвентаризацію пільг, зібрано інформацію з регіонів про економічне обґрунтування окремих пільг тощо. Водночас і надалі не запроваджено адресного підходу до надання пільг, не запроваджено монетизації, не діє мораторій щодо встановлення нових пільг, норми споживання окремих пільг не переглядаються, консультації з громадськістю не проводяться, реєстр пільговиків не забезпечує достовірності даних про фактичні потреби осіб, фактичне споживання пільг, не враховує доходів пільговиків тощо. Отже, державна політика в соціальній сфері є непослідовною, хаотичною та не відповідає принципу соціальної справедливості. Декларації влади щодо реформування лунають вже багато років, а віз і надалі там… Соціальна справедливість у державній соціальній політиці відсутня. Найменш захищені та малозабезпечені мешканці в результаті вищезазначених дій держави фактично позбавляються і того, що вони мають, нічого не отримуючи взамін. Соціальні допомоги зменшуються, реальна заробітна плата зменшується, вартість життя в державі зростає. Натомість пільги за професійною ознакою залишаються, і питання про їх скасування хоча і дискутується, але і надалі залишається без змін. Соціальна сфера стала заручником ситуації, яка склалася в державі, однак питання – чому саме вона, а не інші сфери суспільного життя, так і залишається без відповіді.

Леонід Тарасенко, Центр громадської адвокатури

Синдикація

RSS-матеріал

Вхід

Зараз присутні

Зараз присутні 0 користувачів та 0 гостей.